Синдром вигоряння: як бути пацієнту?

Поділитись:
Share on FacebookShare on LinkedInTweet about this on TwitterShare on Google+Email this to someone

Минулого разу говорив: чи може лікар, що нехтує своїм здоров’ям, лікувати інших людей. В коментарях, Anna, авторка блогу «Мама-педиатр» наголосила, що вже сама праця лікаря прямо шкодить його здоров’ю. Нехтування інтересами людей, на противагу зосередженню на продуктивності, є злом. Як у фізичному вимірі, так і психологічному.

Як розв’язати проблему чергу лікарнях?

Світячи для інших — згоряєш сам

Синдром вигоряння — це явище, від якого потерпають всі професіонали, робота яких вимагає постійного спілкування з певною категорією людей. Працівники міліції, вчителі, лікарі.

Останні, стикаючись з емоційними переживаннями кожного дня, ризикують перетворитись в черствих, безсердечних істот. Причому існує закономірність, чим більш емоційно відгукується лікар на горе пацієнта, то тим швидше в нього розвинуться захисні механізми, для блокування цих проявів.

В середовищі лікарів це досить поширене явище, яке є тематичним джерелом багатьох наукових праць. Як у вітчизняній, так і закордонній літературі. Спільний висновок: Якщо не профілактикувати цей стан, то він обов’язково розвинеться у кожного лікаря.

Яка роль у цьому пацієнта?

Пацієнту у цій проблемі відводять другорядну роль. Хоча вони є пусковим механізмом та каталізатором емоційного вигоряння у свого лікаря. Це пов’язано з тим, що звертаючись по допомогу, людина вже перебуває в певному емоційному стані. Як учасник спілкування, лікар має сприйняти його, або відгородитись.

Перше породить емпатію, і бажання допомогти. Друге — жорсткість, і бажання швидше позбутись негативних відчуттів пацієнта, скоротивши час перебування з ним.

Проблема в тому, що пацієнт імовірно пройде цей епізод хвороби, й повернеться до звичного ритму життя. А лікар постійно стикатиметься з таким емоційним навантаженням, аж допоки не піде з медицини.

Бережіть себе і своїх лікарів

В наших українських лікарнях емоційна складова медичної допомоги не є предметом уваги. Кожен хоче, щоб лікар швидше прийняв та оглянув. Як сам пацієнт, так і керівництво лікарні.

Часто це нагадує перехрестя, де затор на одній вулиці перекриває рух на іншій, бо водії прагнуть швидше дістатись до своєї цілі. В результаті — проїхати не може ніхто.

Лікарня не повинна бути таким перехрестям. Пацієнти мають вимагати дотримання таких правил, а не швидшого просування черги.

Щоб встановити такі норми, ста тисячі лікарів в Україні не вистачить. Але вистачить у їхніх пацієнтів. Тільки вони зможуть, у наших реаліях, вилікувати медицину, і врешті — лікарів.

Але я боюся, чи вони не втратили співпереживання до ближніх? Чи не страждають від своєрідного  «синдрому вигоряння пацієнтів» через спілкування з лікарями? Чи їх цікавить тільки власне позбавлення хвороб?

Коментуйте і кажіть, що думаєте про це.

Поділитись:
Share on FacebookShare on LinkedInTweet about this on TwitterShare on Google+Email this to someone
Володимир Хильчук

Володимир Хильчук

Досліджую технології, комунікації і лідерство в охороні здоров'я. Публікації у блозі — мій особистий погляд на майбутнє і теперішнє української медицини.
Володимир Хильчук