Чому українські можновладці лікуються за кордоном?

Поділитись:
Share on FacebookShare on LinkedInTweet about this on TwitterShare on Google+Email this to someone

Чому українські можновладці лікуються за кордоном?Мене завжди дивувало це явище. Цікавим фактом є те, що чиновники та багатії відкривають безліч приватних клінік, але все ж не довіряють своє здоров’я українським лікарям.  Чим спричинена така недовіра до вітчизняних медиків мені не зовсім зрозуміло, але факт залишається фактом, і довіра серед населення також зникає.

З звичайним населенням все зрозуміло. Як такої, безкоштовної медицини, гарантованої нам ст. 49 Конституції України, вже давно не існує. У державних лікарнях політика проста – якщо немає грошей, то навіть висококваліфікований спеціаліст не допоможе. І що тут дивного? Єдиними порадами та словами неможливо зцілити, потрібно ще мати обладнання для діагностики та лікарські засоби. Все це потребує значного фінансування, а от з цим у нас серйозна проблема. Саме в цьому й проявляється нездатність забезпечити гідний рівень медичних послуг на безкоштовній основі.

Все більше українців частіше звертаються до послуг приватних медичних установ. Звичайно, це коштує грошей, але тут обіцяють надати гідну медичну допомогу. Що ж, в ідеалі такий тип медицини просто необхідний.  Але це в ідеалі. Насправді ж, це або просто «викачка» грошей, або дійсно гарант якості. І тому важко розібратись якій клініці можна довіряти. Ясно одне: зміни потрібні як в приватних, так і в державних установах.

Заможні ж громадяни лікуються за шалені гроші та за тисячі кілометрів в «імпортних»лікарів. Це через те, що українські медики наскільки некомпетентні??? І навіть серед великої кількості спеціалістів не можна знайти хоча б декількох геніїв лікарської справи для надання допомоги «еліті» нашого суспільства?

Хочу навести приклад ситуації з екс-прем’єром України Юлією Тимошенко, яка в жовтні 2011 року була засуджена до семи років позбавлення волі за перевищення повноважень при підписанні газової угоди з Росією у 2009 році. З кінця грудня вона відбуває термін у колонії в Харкові.  Оскільки Юлія Володимирівна має проблеми зі здоров’ям, лікується в лікарні “Укрзалізниці”. Але, що мене найбільше вразило, для її лікування був покликаний німецький лікар-невропатолог із клініки “Шаріте” – Лутц Хармс. На мою думку, це простий прояв неповаги до українських медиків.  Лікування міжхребцевої кили (саме цей діагноз у Юлії Володимирівни) з успіхом проводять в Україні, якщо не в державних, так в приватних клініках точно. Для чого ж тривожити спеціалістів з Європи? В них і так купа справ. І це не одиничний випадок, вся українська “еліта” лікується за кордоном.

Варто збагнути, що відношення лікарів і пацієнтів – це перше, що потребує змін. Слід почати довіряти один одному, бо в нас одна ціль – здорове та світле майбутнє!

Поділитись:
Share on FacebookShare on LinkedInTweet about this on TwitterShare on Google+Email this to someone

Богдан Яловський

студент медичного факультету №1 at Вінницький національний медичний університет ім. М.І.Пирогова
Автор та засновник цього блогу. Незважаючи на всі складнощі, мені подобається вивчати медицину, здобувати нові знання. З кожним роком я все блище наближаюсь до гордого звання Лікаря України!
  • Тетяна

    Це дісно цікава для обговорення проблема.
    Хіба що, випадок з Ю.В. – не надто показовий, адже увесь сенс у тому, що німецькі лікарі постійно наполягають на продовженні перебування в стаціонарі, тоді як його термін давно вже перевищив усі вітчизняні стандарти лікування при такому діагнозі. Жоден український лікар не був би вправі тримати її у лікарні так довго. Отже, тому і німці.
    Взагалі кажучи, для політиків лікування за кордоном – частіше за все, просто привід деякий час побути поза межами України. Для інших цілей – у них є Феофанія.
    А от те, що заможні українці, які при цьому не мають доступу до елітної відомчої медицини, їдуть за кордон – величезний прорахунок вітчизняного медичного маркетингу. 1) 90% громадян взагалі не знають, де і у якій лікарні якого міста працює “експерт” з їхньої хвороби. Неможливо зібрати хоч би й у столиці “усіх зірок” під одним дахом. Тому потрібна прозора для пацієнта системі навігації по країні.
    2) Їдуть по сервіс і комфорт. Часто наші приватні клінки “виїжджають на сервісі”, але у складних випадках нічим не зарадять – немає вузьких фахівців. Добре, якщо держ. лікарні дозволяють своїм співробітникам консультувати ще десь. З іншого боку, у держ. лікарнях можна докупити собі підвищений комфорт. Але про це якось не заведено широко говорити.
    3) Чіпкі лапи організаторів мед. туризму. Вони часом вміло маніпулюють фактами – не повідомляють реальні цифри успішності та летальності втручань (хоча самі закордонні клініки їх не приховують), не уточнюють, що той госпіталь, з яким вони працюють – це така собі міська лікарня, а не провідний нац. центр, занижують очікувану вартість хіба не вдвічі і т.ін
    4) Через “псевдобезкоштовну” медицину і не розвиненість страховок, немає відкритого широкого ринку платних послуг. Себто, всі наче і здогадуються, що і у держ. лікарнях платити доведеться, але точні суми невідомі.
    5) Медики не працюють з громадською думкою. Тому живий стереотип – або в Україні, і вимагати все безкоштовно, або за купу грошей за кордоном. Варіант “за помірні гроші в Україні” очевидний не для всіх
    Отака моя думка 🙂

    • Богдан Яловський

      Так це не просто коментар, а ціле доповнення до статті) 💡

      • Тетяна

        Ви мене надихнули 🙂
        Як буде вільний час, засяду проаналізувати, як формувався привабливий імідж країн мед. туризму – передусім, Німеччини та Ізраїлю (самій давно цікаво). І чим він підкріплений – медично та фінансово
        Якщо “накопаю” щось варте уваги – поділитися?

        • Богдан Яловський

          Звичайно, блог просто потребує нових авторів. Пишіть, опублікуємо та обговоримо. Думаю багатьом буде цікаво 🙂

          • Тетяна

            Із привеликим задоволенням 🙂
            Якщо щиро, то описана Вами проблема “чому їдуть за кордон?” чіпляє меня з трохи іншого боку. А саме, благодійність та фінансування лікування в складних випадках. Ось тут стереотипи і відсутність щирого діалогу між лікарями, батьками і благодійниками – надто дорого коштують.
            Можновладці – то й біс із ними, хай собі де хочуть їдуть. А от питання “порятунок однієї дитини за кордоном, або 4-5 – на батьківщині за ту саму суму грошей” (бо жоден фонд не бездонний) – дуже болюче…
            Отже, як завершу свої пошуки – напишу Вам

  • У нас є класні лікарі, але про них дізнаєшся тільки з власного досвіду, на жаль. Тобто якоїсь системи оцінювання медпрацівників не існує, і її складно створити в умовах «системи без системи».
    Тут або передати більшу частину лікарень у власність(навіть лікарям які в ній працюють), або відкрито говорити про платну медицину для усіх, окрім малозабезпечених людей.

  • Украiнськi медики компетентнi, але система лiкування захворювань за симптомами, притаманна нашiй медицинi, дуже вiдризняеться вид пiдходу профiлактичного та пiдходу, коли налаштовуються всi системи одночасно i пiдтримуються в належному станi довгий час.